На початку травня в церковних медіа з’явилася новина про сімнадцятирічного паламаря-винахідника з Волині.
Зокрема повідомлялося, що старший паламар Свято-Миколаївського храму однойменного монастиря в Жидичині Дмитро Скорубський отримав патент на переробку паперових відходів. А при цьому ще й переклав українською мовою брошуру «Послідування паламарського служіння. Практичний посібник для паламарів», яку недавно видав цей монастир.
Ми вирішили розпитати Дмитра, як йому вдається суміщати два таких різних профілі – хіміка та вірянина, який ще й прислуговує в храмі.
З Дмитром ми зв’язалися після його останнього тесту ЗНО – з фізики.
– Дмитре, у суспільстві склався стереотип, що віруюча людина – це мрійник, гуманітарій, який захоплюється поезією, філософією, а у вашому доробку натомість і переклад паламарського служіння, і запатентовані екологічні винаходи.
– Так і є. Я вірянин, християнин. І я схильний до природничих наук. Як тільки ці предмети з’явилися в шкільній програмі, я одразу зацікавився ними.
– А що таке «рідкі шпалери», які ви запатентували? І як у вас з’явилася ідея такої технології?
– «Рідкі шпалери» — це декоративний матеріал, який власне використовується як покриття для стін, яке ми звикли називати шпалерами. Попри недосконалість, його саме так можна використовувати. Історія створення цього продукту чи технології така. У нас у школі була лекція викладача Луцького університету, яка водночас працює в Малій академії наук. Вона ж запропонувала всім дітям взяти участь у конкурсах захисту наукових робіт. Я тоді закінчував шостий клас, а захист передбачений для учнів шостих-восьмих класів. Теми робіт попередньо публікує Мала академія. Одна з тем була «Екологія та ресурсозбереження».
Я її обрав, і мене скерували в напрямок переробки паперових відходів. І почалися мої експерименти з різними видами паперу (газетами, картонними коробками), які я варив ночами вдома. Ми зупинилися на шпалерах, бо матеріал був клейкий (схильний для прилипання), потім ми з керівником вдосконалювали методику.
– А «рідкі шпалери» виглядають саме, як шпалери чи як фарба?
– Вони схожі на… манну кашу. Цю масу шпателем наносять на стіну. У мене є зразки лише білого кольору, але їх можна фарбувати в різні кольори чи наносити малюнки. За цей винахід я зайняв перше місце у Малій академії. Мене у цьому дуже підтримувала сім’я. Я вдома маю лабораторію, мені без застережень купували різні прилади.
– Давайте поговоримо про вашу релігійну ідентичність. Хто вас привів до церкви?
– До церкви мене привела бабуся, коли я ще був маленький – років у п’ять. Спочатку мені все сподобалося – священники, служба. Я починав ходити до церкви в селі Кульчин (тоді Московського Патріархату). Навіть прислуговував.
Потім була перерва, а десь у сім років я знову пішов до храму, священник зразу одягнув на мене стихаря, запросив до вівтаря, і я почав паламарювати. Потім почав відвідувати монастирські служби в Жидичині, мене знову забирали у вівтар. У Кульчині на той час громада перейшла до ПЦУ.
– Всенічна – це довга служба, там багато роботи і для вірянина, і тим більше для тих, хто служить. Це для вас робота серця чи розуму?
– І серцем, і розумом. Мені довелося багато прочитати, щоб зрозуміти хід богослужіння. Мене вчили і священники, і монахи, і паламарі. Я придбав служебники, повиділяв місця, де потрібно було щось робити паламареві. Так воно запам’яталося. Я закохався в церкву, щодня відвідував монастир. Мене туди тягнуло і зараз тягне.
– Це питання я задаю вченим-креаціоністам, адресую його і вам. Як ви “мирите” церковну історію, нашу версію сотворіння світу та науковий світогляд?
– Я обдумував це питання дуже багато часу, обговорюючи його з отцем Сільвестром із монастиря. Бог створив Землю за сім днів. День у Бога може дорівнювати багатьом рокам людського часу. Або візьмімо теорію великого вибуху. Точка сингулярності розширюється буквально одну мить. Маленька точка розширилася до розмірів Галактики за нуль, кома тридцять чотири нулі одну секунду. Ви уявляєте, наскільки це маленький проміжок часу?
В книзі Буття сказано, що Бог сказав: нехай буде світло. Бог створив усе, але метод та інструмент можуть досліджуватися наукою. Сингулярність доволі стійка. За частку секунди відбувся великий вибух. У науці є певні фундаментальні цифри. Антропний принцип передбачає, що якби якесь значення з фундаментальних фізичних сталих величин змінити на частку, то Всесвіт не існував би. Для мене цей факт — беззаперечне підтвердження існування Бога. Настільки це все геніально продумано, все складено.
От такими кроками я примирив у собі Дмитра-парафіянина і Дмитра-науковця. Я — і те, і інше. Йду на ранішні і вечірні молитви, але у проміжках між справами читаю сучасні статті вчених про відкриття.
– А ви як хімік, як трактуєте дива в Канні Галілейській?
– Якщо Бог сотворив Всесвіт, то що йому вартувало перетворити воду на вино? Так буквально і розумію.
– Куди ви будете вступати?
– Я не міг спочатку обрати: до Києва, Львова чи Луцька. Зараз я вирішив, що таки Луцьк, швидше за все Університет Лесі Українки, обираю між факультетами фізики та хімії.
– Ви вірите у портал часу?
– Коли я читав книгу Стівена Хокінга, я бачив, що він вірив у це. І я теж допускаю таке. На сьогодні ми цього не можемо зробити, але у майбутньому це можливо.
– Чому ви обрали для навчання Луцьк?
– У нас хороші викладачі і в Технічному університеті і в університеті Лесі Українки. Крім того, я постійний вірянин монастиря, член молодіжного братства, і я не хотів би віддалятися від монастиря.
– Як ви вирішили перекласти підручник для паламаря?
– У монастирі із паламарським служінням все чудово. Тут є кому навчити. Але я сумніваюся, що на інших парафіях є достатньо можливостей навчити паламаря. А це прислуговування теж вимагає точності, слідування порядку. Я знаю, як непросто паламарю-початківцю без посібника.
Колись на сайті Києво-Печерської Лаври я побачив посібник, придбав його і використовував. Він в оригіналі був написаний російською, деякі місця були зі служебника, церковнослов’янською. Я читав деякі ще радянські видання російською мовою з фізики та хімії (це були добрі академічні видання), тож російську я знаю. Коли підручник побачив намісник монастиря, він благословив перекласти, що я радо і зробив. Церковнослов’янську я теж знаю.
– Дмитре, а ви не думали про священниче служіння?
– Думав про те, як краще облаштувати життя та якийсь час планував закінчити духовну академію. Це внутрішнє бажання наростало. Але на Волині дуже мало вчителів природничих предметів. Це мене ранило, і я поставив за мету виправити ситуацію, принаймні на Волині.
– То ви хочете працювати в школі вчителем, а не в лабораторіях світу?
– Я хотів би працювати принаймні в сучасних українських лабораторіях, але через середньостатистичного вчителя проходить щодня двадцять учнів за один урок. А якщо їх п’ять в день – це колосальна кількість людей. І якщо вчитель недбало ставиться до свого предмету, відповідно і учні будуть так само ставитися. І якщо у величезної кількості людей зникне бажання вивчати природничі науки, як на мене це страшнувато.
Страшнувато від думки, що така велика кількість людей не буде розуміти найпростіших фізичних процесів, або більш складних процесів, якщо їх погано пояснюватимуть. І я думаю, що я зміг би тримати рівновагу між вчителюванням та працею в лабораторії. Зараз я планую присвятити літо дослідженню анізотропії кристалів плюмбуму йодіду.
– А що це нам дасть?
– Безпосередньо нам нічого, але у далекому майбутному це дасть можливість для створення надпотужного мобільного зв’язку.
– Міжгалактичного?
– Так (сміється).
– Дмитре, ви читаєте житія святих. Вам не здаються вони наївними, не дуже реальними. Історія про надприродні речі, розказані архаїчною мовою, не викликала у вас сумнівів?
– Ні. У мене ніколи не було сумнівів. Я вірю, що Господь, який створив Всесвіт, славить своїх преподобних і дає змогу робити чуда. Мені в університеті розповіли жарт. Приходить студент до професора і каже: я не вірю в Бога. А професор у свою чергу запитує: чи бачив ти чудовтворні ікони. Той каже: ні. Професор запитує: а бачив чуда зцілення, яке являли старці? Той каже: ні. А цікавився цілющою дією Святих Тайн. Той каже: ні. А знаєте про явища, які не може пояснити наука. Ні-ні-ні, відповідав студент. “Тоді ви просто дурень”, – з сумом зітхнув професор.
Залишатися атеїстом, не розуміючи глибини православної віри, це як говорити, що не смачна страва, яку ніколи не куштував.
Лана Самохвалова, спеціально для «Релігійної правди».
