ІНТЕРВ’Ю

На наші богослужіння приходять українки з чоловіками-мусульманами, – монахиня УГКЦ в Лівані Альфонса

Першою українкою, яка захистила богословську дисертацію на Близькому Сході, стала монахиня українського греко-католицького монастиря Редемптористів сестра Альфонса Карапата. Це сталося навесні цього року, а за півтора року до того я познайомилася із цією монахинею під час відрядження до Риму.

Вона, на той час докторант богословського вишу в Лівані (володіє трьома іноземними мовами, серед яких арабська), закохана в Східні Церкви, розповіла мені про свій унікальний досвід перебування в цій близькосхідній країні.

Уже тоді в Римі я задумала це інтерв’ю, вирішивши, що запишу його вже після її захисту та повернення додому. І ось уже кілька днів сестра Альфонса в Україні, на моє прохання показує своє докторське посвідчення (розмова відбувається в месенджері).

А на моє жартівливе зауваження, що вона шифрується, пишучи ФБ-статуси лише арабською, віджартовується, що її вчитель арабської казав, що цією мовою слід спілкуватися вісім годин щодня впродовж усього життя і тоді, можливо, ви нею будете володіти. Тож вона має мотивацію.

– Отже, сестро Альфонсо, давайте з самого початку. Чому Ліван?

– Після Українського Католицького Університету мене скерував до Лівану владика Борис Ґудзяк, який був тоді ректором нашого вишу. На зустрічі з випускниками він запитав, хто чим хоче займатися. Я сказала: “Владико, мене цікавлять Східні Церкви, їхня літургіка, духовність і православ’я. То, може, до Франції в Сан-Серж чи до Риму?”. Владика у свою чергу питає: “А чому вас цікавить Схід, а ви їдете на Захід? Давайте на Схід – Ліван, Ізраїль, Вірменія, Сирія або Єгипет”. Найбільше католицьких університетів було в Лівані, тому я обрала країну кедрів.

– І яка у вас була місія?

– Моєю єдиною місією було навчання. Але наперед визначене завдання часом проростає додатковими місіями. І я знайшла собі роботу, познайомилася з українськими жінками, які одружені з ліванцями. При зустрічах із ними я відчувала, що попри колоритність і духовне багатство близькосхідної країни, все ж існує глибока туга за своїм, рідним. Почала запрошувати наших українських священників і монахинь. Перші літургії рідною мовою, духовні науки нас об’єднали в невелику спільноту. Сьогодні богослужіння греко-католицької спільноти в Лівані стали регулярними.

Чимало українок, які живуть у Лівані, походять з Центральної та Східної України (вони вийшли заміж за ліванців, коли ті були студентами українських вишів). З огляду на регіон, українки переважно усвідомлюють себе православними. Спектр релігійної приналежності їхніх чоловіків набагато ширший, аніж український. Обранці українок належать до різних християнських конфесій: православні, східні католики-мароніти, мелхіти, вірмени, халдеї тощо.

Частина українок одружені з мусульманами: сунітами, шиїтами, алявітами та друзами. Тому кожна родина у свій спосіб вибудовує сімейні цінності, враховуючи конфесійну та релігійну приналежність чоловіка та жінки. Існують подружжя, в яких чоловік-мусульманин дозволяє дружині зберігати християнську віру та мати в домі ікони. Інший натомість переконує дружину одягнути хіджаб і зареєструвати шлюб у мечеті. На наші богослужіння приходять українки зі своїми чоловіками-мусульманами, які стоять з нами поряд у храмі.

– Ви мені розповідали, що Православна Церква в Лівані дуже приязна до всіх паломників-християн, незалежно чи це католики, чи православні? Розкажіть про ваш досвід перебування у православних монастирях?

– Так. Попри мої наукові дослідження для мене особисто було вкрай важливим здобути практичний досвід спілкування. Саме тому я намагалася якомога більше спілкуватися з пересічними християнами, чернецтвом, єпископами та патріархами різних Церков. Часто звершувала паломництва у православні монастирі та храми. З цього досвіду хотіла б сформулювати основний висновок: християни Лівану, незважаючи на конфесійну ідентичність, неймовірно гостинні. Вони звикли жити одне з одним і підставляти плече.

Безперечно історія співіснування в Оттоманській імперії, де християни були змушені адаптуватись до «нових релігійних відносин», наклала свій відбиток на їхню сучасну поведінку. Та все ж, коли розмірковую про мій досвід християнства в Лівані, відчуваю, що йдеться не про показову порядність, чемність чи толерантність, а про внутрішнє вміння довіряти іншому, незалежно православний він чи католик. Повертаючи до вашого питання, хочу відверто сказати, що антіохійським монахам вдалося зламати всі мої стереотипи, які я набула в православних монастирях пострадянського простору.

– Зокрема?

– Зокрема, в Москві, в Білорусі та й зрештою в Україні.

– Вас десь виганяли звідти, як бачили греко-католицький монаший одяг?

– Ну, на думку окремих монахів, з якими спілкувалась, я була для них як… нехрещена. Я не хотіла б порівнювати, щоб цим «узагальненим» порівнянням когось не образити. Та все ж хочу ділитися виключно моїм досвідом спілкування в православних монастирях Антіохійського Патріархату. А цей досвід будувався на повазі, відкритості та гідному спілкуванні. Я бачила, що в очах православного чернецтва я не «схизматичка», а улюблена дитина Божа.

Є такий відомий монастир Антіохійського Патріархату – Хаматура, братія запросила мене на молитву, потім на трапезу, а потім на спільне діяння – я плела чотки. Ми слухали духовні науки ігумена, і я почувалася, як вдома. Коли я поверталася до свого монастиря, то один старенький монах поцілував свою долоню і приклав до подолу мого підрясника. А інший насипав у мою долоню ладану і сказав: ладан приносимо Богові і Божому образу в тобі. Від такого неочікуваного вчинку я була заскочена, по тілі побігли мурашки. Я вийшла з монастиря зцілена, сповнена внутрішньої радості і благодаті.

Чи це не той стан, у якому ми маємо бути після зустрічі один із одним? Я задумалася про наше життя, в якому тут праві – тут ліві, а наскільки наше життя євангельське? Я подумала, що якби ми в Україні (спільно шукаючи нашу дорогу до сопричастя) на рівні монастирів навчилися люб’язно одне одного приймати, незважаючи на конфесійність, це було б великим прикладом для вірних. Зрештою, наша поведінка змінює інших і тому важливо, щоб вона була віддзеркаленням євангельських цінностей.

– Мені те, що ви кажете, як єлей. Я сприймала ієрархів Антіохійського Патріархату як вже стійких фоловерів Московського Патріархату з усім їхнім києвоненависництвом. Але реальне монаше життя Антіохійського Патріархату відрізняється від офіційних антикиївських заяв ієрархів Антіохії.

– Що стосується офіційної позиції ієрархії, а саме невизнання канонічності ПЦУ, на мою думку, це питання часу. Раніше чи пізніше це визнання буде і з боку Антіохійської Церкви. Найближчі територіально до неї православні церкви вже самостійно визначились щодо ПЦУ. Думаю, що особливо зараз основним для Антіохійської Церкви не є питання канонічного визнання чи не визнання ПЦУ, а їхнього особистого виживання на Близькому Сході. Тому по-людськи я їх розумію. Їхнє звернення і підтримка політичного вектору «нашого сусіда» є гарантією збереження їхньої невеликої кількісно Церкви в охопленій війною Сирії.

З іншого боку мені здається, що ми нівелюємо силу та авторитет чернецтва в Церкві. Чернецтво може зробити набагато більше, ніж церковна бюрократія навіть високого рівня. Це ж в монастирі стікаються ріки людей, шукаючи молитовного захисту та підтримки. Монастирі неодноразово впливали на долю християнства і відповідали реформами на кризові ситуації в Церкві. Тому неодмінно потрібно тримати руку на пульсі монашого життя різних церков і плекати євангельську поставу миру.

У цьому контексті я наведу ще один приклад, поки що немислимий для українського контексту. Уявіть собі один будинок, і в ньому розташовані два монастирі, один – католицький, інший – православний. Я приїхала до католицького монастиря, й ієромонах, якого я знала, каже: слухай, ходімо на вечірню до православних братів і я тебе познайомлю з їхнім старцем. Ми були на вечірні, потім підійшли за благословенням до старця. У його голосі було стільки… тиші. Напевно, це так виражається відсутність будь-якої агресії… На жаль, нормальна практика для монахів Близького Сходу поки що залишається викликом для українського монашого середовища. Це як небо на землі, есхатологічна дійсність, до якої нам ще доведеться йти і йти.

– Монастирські вечірні у православ’ї дуже довгі, вам не важко було стояти?

– Ні, тому що в наших монастирях вечірні богослужіння відбуваються приблизно в тих самих часових межах. Зрештою, Антіохійська Православна Церква, подібно як і всі інші східні католицькі та орієнтальні Церкви Близького Сходу, має лавки, чого не скажеш про наші храми (дзвінко сміється).

– Ох, я теж за лавки. А антіохійські монахи постяться?

– Вони всі великосхимники, хоча молоді. І вони худі, що, напевно, може свідчити про сувору аскезу. Трапеза, до якої мене запросили, була дуже скромна і відповідала приписам монашого життя.

– Християнство на Близькому Сході – одна з найболючіших тем для всіх хрещених людей. Наскільки я розумію, ситуація погіршується. Я читала про те, що в Сирії за останні роки 150 тисяч осіб змушені були покинути домівки, що чимдалі, тим гірше ІДІЛ ставиться до християн. Я читала про вбивство кількох католицьких проповідників в останні роки в Сирії. А Ліван – сусід Сирії. Ця війна та дехристиянізація якось відчуваються у Лівані?

– Війна у сусідній державі безумовно дається взнаки. На багатьох рівнях вона б’є по економіці, безпеці і соціальній сфері. Ліван, який має чотири мільйони населення, прийняв більше, аніж вся Європа, а саме понад два мільйони біженців. Півтора мільйона із Сирії, решту – з Іраку і з Палестини. Всі вони хоч розмовляють арабською мовою, тим не менше відрізняються ментально, культурно та мають свій історичний розвиток, політичний та релігійний устрій.

Сирійські біженці, втікаючи від війни, приїжджають великими родинами, їхні діти, не знаючи французької, йдуть у ліванські франкофонні школи. Ліван, поступаючись обставинам, неформально запроваджує англійську як ще одну мову навчання. Що стосується «дехристиянізації», то саме через такі проблеми багато християн покидають Ліван, намагаючись виїхати до Канади чи Австралії. Вони формують потужну діаспору в інших країнах, але ж християнства в Лівані стає менше.

Ліван – не Ірак і не Сирія. Християнином тут бути безпечно і навіть престижно. Найкращі приватні школи належать монастирям, приватні університети і лікарні належать різним Католицьким Церквам. На Півночі Лівану розташований відомий православний Баламандський університет. У пошуках доброї освіти молоді люди вступають до християнських шкіл чи християнських університетів. Школяр у три роки починає вивчення трьох мов. Думаю, що нам вартувало б перейняти досвід Ліванських Церков і працювати більше у сфері освіти.

– Ліван – єдина арабська держава, президентом якої згідно з Конституцією стає християнин (мароніт). Прем’єр-міністр – мусульманин-суніт. Спікер парламенту – мусульманин-шиїт. Цей конфесіоналізм проявляється у повсякденному релігійному житті громадян? Ця гармонія лише де-юре чи і де-факто?

– І де-юре, і де-факто. У Лівані тривала громадянська війна, і конфесіоналізм став вирішенням конфлікту, запорукою балансу і державотворення. Прописаний у конституції конфесійний поділ парламенту тривалий час засвідчував свою ефективність. Однак минулого року з початком революції все частіше почали лунати гасла серед простих ліванців про потребу відділити державу від релігії. На думку груп протестувальників новий уряд технократів демократичніше було б обирати не за релігійними квотами. Та все ж видається, що конфесіоналізм й надалі залишиться базовим для створення нового уряду, оскільки він найбільше відповідає теперішнім інтересам різних релігійних груп.

На мою думку, скасування конфесійного характеру парламенту, мабуть, не було б добрим для самих християн. Справа в тім, що релігійна статистика Лівану давно не оновлювалася. Раніше вона подавала, що понад 50 відсотків громадян – християни. Не переконана, що сьогодні в умовах політичної, економічної та соціальної криз цей відсоток не зменшився. Зрештою, ліванців поки що цей поділ влаштовує.

– У Лівані є 18 церков, з них 12 – християнські, зокрема ті, що називають себе православними, якщо я не помиляюся, їх три – визнані чи невизнані. Як вони взаємодіють? Як ділять паству та ресурс? В яких з них ви бували?

– Я жодного разу не відчувала конкуренції і не побачила відвертого прозелітизму. Можливо, це помилкове враження. Релігійна карта Лівану виразно поділяє країну на райони, в яких живе більшість вірних тої чи іншої конфесії. Так, до прикладу, в Бейруті є вірменський район, є район, де більше православних, є райони, де поширений один мусульманський напрямок, у іншому – інший.

А взагалі тут досить «демократичне» ставлення. Конфесія прописана в паспорті, але часто люди ходять до тої церкви, яка до них є територіально найближчою. У містечку, де я жила, поруч була Маронітська, Мелхітська, Ассирійська та Вірменська церкви, а також три східно-католицькі монастирі. У хорі при храмі отців-редемптористів регентом є мароніт, хористами – халдеї, сирійці-католики, мелхіти і православні.

Все це виглядає скандально для українського контексту, але не для Лівану. Загалом свята святкують усі разом. Наприклад, Різдво 25 грудня святкують усі Церкви, окрім Вірменської, яка зберегла давню традицію святкування Різдва і Богоявлення в один день, 6 січня.

– Наскільки я знаю, допомога католиків зруйнованій Сирії та Близькому Сходу (той самий Антіохійський Патріархат) колосальна. По різних каналах як мінімум у восьми серйозних благочинних структурах католики підтримують і вірян сходу, і здійснюють місії. Чому про це так мало інформації? Ви не боїтеся, що потім (по факту) Росія буде на кожному кроці казати, що вона врятувала близькосхідних християн, а про католиків, які дали там новомучеників і системно, по-західному, але непомітно годували, лікували християн, ніхто і не дізнається?

– Я про це не думала, бо благочинність – невід’ємна частина життя Католицької Церкви й християнства взагалі. Католицька Церква допомагала Близькому Сходу впродовж століть, чи то в складні часи Оттоманського панування, чи згодом в час протекторату Франції, яку називають «старшою донькою Риму».

Деяким католицьким ліванським школам, лікарням, харитативним інституціям по двісті, а то й більше років. Це тільки видимі сліди нашої допомоги. І сьогодні Католицька Церква допомагає Православній Церкві, навчає студентів в семінаріях у Римі чи в інших європейських країнах. І нехай про це не анонсується, але це не так важливо. Важливим є допомагати один одному і виховувати людей, які стануть добрими та освіченими монахами, духовними провідниками в Православній Церкві.

Те, що робить Церква для людей, дає свої плоди. Через день після серпневого вибуху до Лівану прибув папський секретар, який привіз допомогу і зібрав потрібну інформацію про поточну ситуацію. І сьогодні в координації Католицьких Церков ця допомога здійснюється швидко і без ажіотажу.

– Які поради християнській Україні ви могли б озвучити зі свого близькосхідного досвіду?

– Думаю, що для християнської України є важливим досвід Лівану, а саме досвід отакої міжконфесійної взаємодії. Ліванці вміють знайти здоровий баланс, вміють не боятися приймати «іншого», дискутувати з ним, прислухатися. Будування мурів, підозра до іншого – це не наше майбутнє, а минуле, яке сьогодні потрібно активно виправляти, якщо ми хочемо рости і розвиватися. А ліванці вміють іншого прийняти-обійняти і не стають від того меншими.

Інше, на що хотіла би звернути увагу, це оптимізм ліванців. Спостерігаючи впродовж цього року за подіями в країні, можу сказати, що їхнє життя супроводжують поразки і величезні виклики. Обвал економіки, політична криза, революція, яка в будь-який момент може вийти з-під контролю і перерости у збройний конфлікт, пандемія, серпневий вибух і як наслідок – безробіття.

Видається, що сума цих проблем є достатньою для затяжної депресії. Однак це не про них, ліванці продовжують жити, творити, мріяти і надіятись. Мені здається, що для них оптимізм – це внутрішній стержень, етичне завдання. І мені хотілося б, щоб ми, українці, втомлені війною і не меншими проблемами, вміли триматися, уповати на Бога, боротися, цінувати один одного і не зневірюватися.

Лана Самохвалова, спеціально для «Релігійної правди»

Детальніше

ЕКСКЛЮЗИВ ІНТЕРВ'Ю ТОП

/

18.11.2020 - 11:00

Мечеть у Донецьку зачинено, категорично заборонено навіть заходити туди, – Саїд Ісмагілов

Мені здається, що за всіх негараздів, поляризації, суспільних конфліктів в українських

Детальніше

ЕКСКЛЮЗИВ ІНТЕРВ'Ю ТОП

/

13.11.2020 - 11:00

Московський Патріархат благословив цю війну, роздмухав її, – отець Олег Ніколаєв

– Ты предатель, ты Россию предал, ты Путина предал, святую Русь предал. – А ты Христа предал и

Детальніше

ЕКСКЛЮЗИВ ІНТЕРВ'Ю ТОП

/

03.11.2020 - 11:00

У Грузії мало противників ідеї церковної незалежності України, – митрополит Григолі

Коли аналітики і спостерігачі розмірковують про позицію помісних церков щодо Православної

Детальніше

ЕКСКЛЮЗИВ ІНТЕРВ'Ю ТОП

/

28.10.2020 - 11:00

«Аделаджа впав на коліна, але я внутрішньо відчув брехню», – Михайло Паночко

Є резонансні теми, яких навіть за найбільшого бажання не уникнути. Одна з них – проекти законів,

Детальніше

ЕКСКЛЮЗИВ ІНТЕРВ'Ю ТОП

/

19.10.2020 - 11:02

Афонський монах ПЦУ: У нашому монастирі сон займав чотири години

Його добре знають на Західній Україні. До нього, в село Мала Іловиця на Тернопільщині, постійно

Детальніше

ЕКСКЛЮЗИВ ІНТЕРВ'Ю ТОП

/

12.10.2020 - 11:00

Офіцери ФСБ переконували мене, що Донбас – це інша цивілізація, – Ігор Козловський

Його наукова та релігійна думка здобувалася на академічних кафедрах та у спілкуванні із

Детальніше

ЕКСКЛЮЗИВ ІНТЕРВ'Ю ТОП

/

05.10.2020 - 11:00

Я вже не міг молитися за тих, хто благословляє вбивство наших пацанів, — о. Владислав

Серед п’яти сотень громад Московського Патріархату, які в перший рік отримання Томосу перейшли

Детальніше

ЕКСКЛЮЗИВ ІНТЕРВ'Ю ТОП

/

28.09.2020 - 11:05

Зеленський мені дуже подобається. Як актор, – головний рабин України Яков Дов Блайх

Єврейське питання в сучасній Україні це і просто, і складно водночас. Українські євреї займали і

Детальніше

ЕКСКЛЮЗИВ ІНТЕРВ'Ю ТОП

/

21.09.2020 - 11:06

УПЦ МП люди не потрібні, вони готові до того, щоб храм був порожній, — ієрарх ПЦУ Нестор

Владика Нестор – один з наймолодших ієрархів Православної Церкви України, який став єпископом

Детальніше

ЕКСКЛЮЗИВ ІНТЕРВ'Ю ТОП

/

16.09.2020 - 10:36

“Спроби впливу РПЦ є. Але хіба їх сприймають?” – соціолог релігії

Максим Паращевін — фахівець із соціології релігії, співробітник Інституту соціології НАНУ,

Детальніше

ЕКСКЛЮЗИВ ІНТЕРВ'Ю ТОП

/

07.09.2020 - 11:03

При ротації архієреї відчули релігійний демократизм, – митрополит Димитрій

Понад десятиліття українські соціологи фіксують одну цифру: 80 відсотків людей вважає себе

Детальніше

ЕКСКЛЮЗИВ ІНТЕРВ'Ю ТОП

/

31.08.2020 - 11:59

Сербська Церква в Чорногорії поводиться, як параполітична організація – єпископ Бойович

Однією з головних тем у інформаційному просторі цього літа стала Сербська Православна Церква,

Детальніше

ЕКСКЛЮЗИВ ІНТЕРВ'Ю ТОП

/

25.08.2020 - 11:47

“Політика РПЦ не впливає на становище Вселенського Патріархату”, – Іов Геча

Автокефальна кампанія зі здобуття Томосу дала українцям прекрасний шанс побачити експертизу

Детальніше

ЕКСКЛЮЗИВ ІНТЕРВ'Ю ТОП

/

17.08.2020 - 10:42

“Путін заміняє християнство сумішшю православ′я і ностальгією за комунізмом”

Ярослав Грицак — історик та професор Українського католицького університету, якого запрошували

Детальніше

ІНТЕРВ'Ю СВІТ

/

14.08.2020 - 17:34

Білоруський священник: “Ми живемо в страху”

“Ми живемо в страху, в паніці. Люди у великих містах навіть бояться вийти на вулицю, бояться

Детальніше

ІНТЕРВ'Ю НОВИНИ

/

11.08.2020 - 19:25

Лікар, який став дияконом ПЦУ: “Я поборов коронавірус”

Львів’янин Андрій Микуш  – отець-диякон ПЦУ і водночас лікар-хірург  – був серед тих

Детальніше

ІНТЕРВ'Ю

/

08.08.2020 - 13:24

Климент: Виселення із храму означатиме припинення існування ПЦУ в Криму

Верховний суд Росії відмовився переглянути рішення про виселення громади Православної церкви

Детальніше

ІНТЕРВ'Ю НОВИНИ

/

17.07.2020 - 10:35

Митрополит ПЦУ: “Томос – це документ воістину національного значення”

Митрополит Львівський і Сокальський ПЦУ Димитрій Рудюк прокоментував розмови Томос, який дехто

Детальніше

ІНТЕРВ'Ю

/

26.06.2020 - 12:50

Відвідує хворих на COVID і духовно збирає вірян опівночі. Досвід львівського священника

Натоятель римсько-католицької парафії св. Йоана Павла ІІ (Львів-Сокільники) о. Григорій Драус

Детальніше

ІНТЕРВ'Ю

/

22.06.2020 - 09:13

“Я вже 2014 року не бачив громаду госпітального храму в складі МП” − отець Олег Скнар

У Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військово-медичний клінічний

Детальніше

ІНТЕРВ'Ю

/

31.05.2020 - 11:01

Глава УГКЦ Святослав: “Жодна ряса, жодний патріархат не захистить від небезпеки захворіти”

Країна потроху виходить з карантину. І українські церкви також. І як все суспільство, вірні і

Детальніше

ІНТЕРВ'Ю

/

29.05.2020 - 16:14

“Наш нарід не склав тест на людяність” – священник, який перехворів коронавірусом

Кількість інфікованих коронавірусом в Україні перетнула позначку у 20 тисяч — населення

Детальніше

ІНТЕРВ'Ю НОВИНИ

/

15.05.2020 - 10:55

Трофімов назвав Онуфрія ченцем, який “перебуває на іншому духовному рівні”

Заступник глави Офісу президента (ОП) Сергій Трофімов, коментуючи релігійну політику минулої

Детальніше

ІНТЕРВ'Ю

/

10.05.2020 - 11:22

Релігієзнавець: РПЦ в Україні певною мірою підриває підвалини християнства

Пандемія внесла корективи в усі сфери діяльності людини, зокрема в релігійну. Віряни дуже болісно

Детальніше

ІНТЕРВ'Ю

/

02.05.2020 - 19:07

Депутат міськради Почаєва про ситуацію в лаврі: Ніхто не хоче бруднити руки

У місті Почаїв Тернопільської області розташована Почаївська лавра РПЦ в Україні, її насельники

Детальніше

ІНТЕРВ'Ю НОВИНИ

/

23.04.2020 - 13:49

Капелан ПЦУ розповів про “карантинний” Великдень на передовій

Синодальне управління військового духовенства Православної церкви України (ПЦУ) капелани

Детальніше

ІНТЕРВ'Ю

/

21.04.2020 - 15:22

Як капелани допомагають захисникам України на Донбасі і в Криму: інтерв’ю з протоієреєм Тарасом Мельником

Перший заступник голови Синодального управління військового духовенства Православної Церкви

Детальніше

ІНТЕРВ'Ю НОВИНИ

/

01.04.2020 - 10:10

Священний простір церкви не захищає від коронавірусу – отець Кирило Говорун

Ведучі Громадського радіо поговорили з отцем Кирилом Говоруном, професором університету

Детальніше

ІНТЕРВ'Ю

/

23.03.2020 - 10:34

Митрополит Епіфаній: “Ми повинні взяти на себе тягар самообмеження і перебувати вдома”

Глава ПЦУ митрополит Київський і всієї України Епіфаній у зв’язку із впровадженням на

Детальніше